Формування організаційної структури, матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу Фонду

II Formuvannya 002 717x1024

Зважаючи на те, що в Українi, як і в цілому в СРСР, на той час не було власної установи, яка б здійснювала перерахування коштів на пенсiйне забезпечення, а у свiтовiй практицi вже були вiдомi приклади успiшної роботи державних i недержавних пенсiйних фондiв, які акумулювали кошти і виплачували пенсiї, назрiла необхiднiсть створити орган, який займався б пенсiями i всiма супутнiми питаннями. Саме так зародилася концепцiя створення в Радянському Союзi спецiалiзованої фiнансової iнституції
– Пенсiйного фонду СРСР, і саме такий підхід фінансування пенсійних виплат і було закладено у Законі СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян СРСР», який був затверджений у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року. Однією з його принципових вiдмiнностей вiд попереднiх законiв стало те, що виплату пенсiй передбачалося фiнансувати не з державного бюджету, а з нової фiнансової iнституцiї – Пенсiйного фонду. Підписання Закону практично завершило процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, система була побудована не повністю на принципах страхування, – фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету. Тобто джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується зі страхових внесків підприємств і громадян. Уперше було передбачено, що однією з умов одержання права на трудову пенсію є сплата страхових внесків до Пенсійного фонду. Проте Пенсійний фонд на той час був новою інституцією, яку ще треба було створювати і будувати, тому його появу сприймали у суспільстві неоднозначно.

1990

На початку 1990 року при Раді Міністрів СРСР було створено спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли представники всіх союзних республік. Протягом року було напрацьовано необхідну нормативно-правову базу – Положення про Пенсійний фонд СРСР, Інструкцію, що регулювала порядок сплати внесків до Пенсійного фонду та витрачання його коштів, інші документи. Паралельно з цим відбувався процес формування організаційної структури Пенсійного фонду СРСР, яка на рівні союзних республік була представлена відповідними республіканськими відділеннями Фонду (крім Російської Федерації, яка одразу створила власний Пенсійний фонд, який не входив до складу Пенсійного фонду СРСР). Згодом, 21 грудня 1990 року, Радою Мiнiстрiв УРСР i Українською Радою профспiлок була ухвалена спільна постанова про утворення Українського республiканського вiддiлення
Пенсiйного фонду СРСР, яке очолив Ю.Н. Сивоволов. Фактично ця дата і вважається офіційною датою заснування Пенсiйного фонду України. Постанова засвідчила не лише появу нової фінансової інституції в державі, а й початок революційних змін в ідеології функціонування пенсійної системи, яка відтепер в основному фінансово не спиралася на державний бюджет, а одержала цільові джерела поповнення коштів, власні механізми їх акумуляції та розподілу і, головне – можливість залучати інших соціальних партнерів – роботодавців і працівників до фінансової участі у вирішенні питань пенсійного забезпечення.

Сивоволов Юрій Никандрович (1934–2003)
21 235x300Народився 19 грудня 1934 року у м. Дніпродзержинську. У 1952 році закінчив технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту. Пройшов шлях від диспетчера рейкобалкового цеху Дніпропетровського металургійного заводу у Дніпродзержинську до першого заступника міністра соціального забезпечення Української РСР. Працював на відповідальних посадах у Дніпропетровському обкомі партії, ЦК Компартії України. З грудня 1990 р. – керуючий Українським республіканським відділенням Пенсійного фонду СРСР, а згодом – з січня 1992 р. до квітня 1993 р. – Голова правління Пенсійного фонду України.
Нагороджений орденом «Знак Пошани».

 

ЗІ СПОГАДІВ СИВОВОЛОВА ЮРІЯ НИКАНДРОВИЧА
Сприйняття такої подiї, як створення Пенсiйного фонду, було в суспiльствi неоднозначним. Дехто не розумiв необхiднiсть цього кроку, його доцiльнiсть, і ми активно пояснювали це громадськостi. Дехто сприймав це зі здивуванням, а дехто не приховував свого негативного та песимiстичного ставлення – мовляв, створили іще одну «годiвничку» для чиновникiв, та це ненадовго… А тодi, дiйсно, утворювалося дуже багато рiзних структур у державi, якi невдовзi безслiдно зникали. Все це спричиняло певнi труднощi в роботi Пенсiйного фонду – нас часто сприймали несерйозно, як тимчасову структуру. Але час все розставив на свої мiсця, i сьогоднi, мабуть, нi в кого вже не виникає сумнiвів, що створення свого часу Пенсiйного фонду було стратегiчно правильним рiшенням з ycix точок зору: i з соцiальної, і з економiчної, i, навiть, з полiтичної. Попри всi труднощi i негаразди, протягом досить короткого часу нам вдалося довести, що така iнституцiя, як Пенсiйний фонд, iснує не тiльки на паперi, а й ефективно виконує покладенi на неї завдання».

Джерело:«Вісник Пенсійного фонду України» No 5-6, 2002

 

ЗІ СПОГАДІВ СИВОВОЛОВА ЮРІЯ НИКАНДРОВИЧА
«…Яким уявляли Пенсiйний фонд? Головна iдея полягала в тому, щоб створити цiльове джерело для виплати пенсiй, яке б залежало не вiд державного бюджету, а вiд внескiв роботодавцiв і працiвникiв, i, вiдповiдно, забезпечити розмiр пенсії
з урахуванням реального трудового вкладу людини. Звичайно, тоді такий пiдхiд сприймався бiльше як iдея, перспектива, нiж реально дiючий механiзм, оскiльки в той час ми не мали вiдповiдних органiзацiйних, технiчних можливостей, досвiду. Це була нова справа, новий шлях, на якому, крiм досягнень, траплялися i певнi прорахунки, i прикрi помилки. Але все ж таки я вважаю, що тодi ми правильно обрали шлях. І це доводить подальший розвиток подiй. Наприклад, усi пам’ятають перiод iнфляції i навiть гiперiнфляції в Українi. Можливо, якби не iснувало Пенсiйного фонду, який постiйно оперативно поповнювався за кошти цiльових внескiв пiдприємств, органiзацiй, громадян, важко було б взагалi зберегти пенсiйну систему, забезпечити виплату пенсiй, якi не повною мiрою наздоганяли рiвень iнфляції, але все ж таки забезпечували, скажу прямо i вiдверто, виживання мiльйонiв пенсiонерiв у таких складних умовах. Напевно, державний бюджеттакого навантаження не витримав би, тим бiльше в умовах, коли в країнi панувала економiчна криза, що спричиняло труднощi з його наповненням. Натомість Пенсiйний фонд продовжував виконувати свою важливу соцiальну роль. Ще кiлька показових моментiв, якi наочно демонструють реалiзацiю тодiшнiх бачень i правильнiсть обраних пiдходiв. Коли вводилася система вiдрахувань до Пенсiйного фонду в розмiрi 1% заробiтку безпосередньо з громадян, iдея полягала в тому, щоб кошти iндивiдуально облiковувалися, згодом на них нараховувався вiдсоток i потiм пенсiя визначалася з врахуванням цих накопичень. У першi роки дiяльностi Пенсiйного фонду iснували вкладки до трудових книжок, у яких щомiсяця мала вiдображатися сплата цих внесків. На жаль, у тi роки, з рiзних об’єктивних i суб’єктивних причин, не вдалося реалiзувати цю iдею повнiстю. Наступний момент полягає в тому, що на початку своєї дiяльностi Пенсiйний фонд мав профiцит коштiв, тобто бiльше збирав, нiж виплачував, але мав право проводити комерцiйну дiяльнiсть, або, як кажуть зараз, iнвестування, для вiдновлення цих коштiв. I в 1992–1993 роках Фонд заробляв кошти,
маючи непоганий прибуток, за які, до речi, значною мiрою формувалася матерiально-технiчна база, були закупленi першi комп’ютери, меблi, обладнання. А згодом, з початком iнфляцiйних процесiв, цей резерв став у нагодi, був використаний для пiдтримки розмiрiв пенсiй з врахуванням iнфляцiї».

Джерело: «Вісник Пенсійного фонду України» No 5-6, 2002

1991

Уже з перших днів 1991 року нова пенсійна установа почала акумулювати страхові обов’язкові платежі підприємств і громадян,
що дало можливість вже у грудні цього ж року вперше профінансувати видатки на виплату пенсій за рахунок коштів Фонду, а не з
державного бюджету. Протягом 1991 року було сформовано структуру центрального апарату Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у складі трьох управлінь, чотирьох самостійних відділів і ревізійної комісії. Крім того, в
лютому було утворено регіональні органи Пенсійного фонду – філії відділення в Автономній Республіці Крим, областях та у місті Києві, в складі яких працювали уповноважені філій по районах, містах та районах у містах. І вже до кінця 1991 року в системі Республіканського відділення працювали понад 2000 працівників, у тому числі в центральному апараті – понад 60 фахівців.
Фактично Пенсійний фонд Союзу функціо-нував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року постало нагальне питання – створення власної незалежної системи
пенсійного забезпечення. У листопаді цього ж року було ухвалено Закон України «Про пенсійне забезпечення», який чітко визначав статус Пенсійного фонду як самостійної фінансово-банківської системи.

1992

22Так розпочалася робота зі створення на базi Українського республiканського вiддiлення Пенсiйного фонду України, яка завершилася 28 сiчня 1992 року ухвалою постанови Кабiнету Мiнiстрiв України No 39 про створення на базi Українського республiканського вiддiлення Пенсiйного фонду СРСР Пенсiйного фонду України, а на базі філій
відділень – управлінь в Автономній Республіці Крим, областях і місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі було утворено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України No 534 від 16.09.92 на базі міського відділу Кримського республіканського управління Фонду). Урядовою постановою був затверджений перший склад правління Пенсійного фонду та перше положення про Фонд, на підставі якого він почав діяти. До цього ж часу виконання функцій, покладених на Пенсійний фонд, у районах і містах продовжували виконувати уповноважені  відповідних обласних управлінь. А ще за кiлька тижнiв щойно утворене правлiння Пенсiйного фонду України затвердило власнi нормативнi документи: iнструкцiю зі сплати збору, положення про управлiння Пенсiйного фонду в
АР Крим, областях та м. Києвi. Тобто на початку 1992 року законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової незалежної держави була повністю сформована. Майже через два роки після утворення українського відділення Пенсійного фонду працiвники нового вiдомства зiбралися у м. Миколаєвi для навчання. На семінар запросили вcix начальникiв обласних вiддiлень Пенсiйного фонду України та керiвникiв фондів iз колишнiх республiк СРСР. Саме пiд час семiнару стало зрозумiло, що робота, проведена в Українi з розробки документації та організації дiяльностi українського вiдомства, була чи не найдетальнішою та найвизначнішою порiвняно з подiбними розробками поза її межами. З перетворенням республіканського вiддiлення на Пенсiйний фонд України змiнилася не тiльки назва структури, а й вiдбулися певні зміни в процесі, пов’язаному з механiзмом збору коштів і фiнансування виплати пенсiй. У Союзному Пенсiйному фондi, як i в його Українському республiканському вiдділеннi, тариф страхових внескiв для роботодавцiв становив у 1991 роцi 20,6%. Надходження за цими тарифамив ycix республiках, і вУкраїнi зокрема, не забезпечували повнiстю потребу в коштах на виплату пенсiй, тому вiдбувався перерозподiл i дотування з Пенсiйного фонду СРСР. А здобувши незалежнiсть, Україна вже не мала можливостi розраховувати на цi дотацiї i повинна була вирiшувати проблему своїми силами. Тому з 1 січня 1992 року відповідно до Постанови Уряду від 21 січня 1992 року, тариф внескiв на соцiальне страхування для госпрозрахункових пiдприємств був встановлений на рiвнi 61% фонду оплати працi, а для бюджетних установ i органiзацiй – 37%. Із загальної суми вiдрахувань до Пенсiйного фонду надходило, відповідно, 91,6% та 86%, а з травня 1993 року для госпрозрахункових пiдприємств цей відсоток був дещо зменшений – з 91,6% до 88%. Решта коштiв надходили до Фонду соціального страхування. Базою оподаткування був фонд оплати праці та інші виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягали обкладанню прибутковим податком з громадян. У липні 1993 року було запроваджено сплату внесків до Пенсійного фонду з договорів цивільноправового характеру. Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення» з жовтня 1992 року була запроваджена адміністративна відповідальність за порушення порядку обчислення та сплати внесків на соціальне страхування. Всі ці заходи надали можливість не лише повнiстю забезпечити фiнансування витрат на виплату пенсiй, а й створити певний резерв коштiв на майбутнє. При цьому слiд зазначити, що фiнансування виплати пенсiй здiйснювалося, незважаючи на припинення дотацiй із Пенсiйного фонду Союзу РСР, який наприкiнцi 1991 року заборгував українському відділенню кілька мiльярдiв радянських рублiв.

ЗІ СПОГАДІВ ДРУГОВА ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА
«У цi перехiднi 1990-ті вiдбувалося становлення пенсiйної системи, i мене запросили на посаду начальника фiлiї, адже я мав досвiд роботи з фiнансами, якi є основною складовою пенсiйної системи. Варто сказати, що пенсiйна система тодi, коли грошей iз союзного бюджету було вдосталь, i сьогоднiшня – зi своїми завданнями i проблемами – це зовсiм рiзнi органiзацiї. Цiлi i направленiсть тi самі, але iнструментарiй і методи – iншi».

Джерело:«Вісник Пенсійного фонду України» No 12, 2007

1993

25 300x294Цікавий і той факт, що у 1991–1993 роках відбулися перші спроби впровадження елементів розширеного відтворення пенсійних фінансів, притаманних накопичувальним пенсійним системам. Спроби полягали в тому, що у зазначений період тимчасово вільні кошти Пенсійного фонду задля одержання прибутку розміщували на банківських депозитах, вкладали у статутні фонди підприємств, використовували для надання кредитів тощо. Такі дії, хоч і забезпечили певний прибуток Пенсійному фонду, проте виявилися не зовcім вдалими з точки зору адміністрування та належного правового забезпечення і були припинені у середині 1993 року. Із вересня 1993 року Пенсійний фонд очолив заслужений економіст України Віктор Петрович Тентюк, який багато зробив у справі становлення та розвитку системи Фонду. Проведені з його ініціативи заходи мали велике значення для подальшої діяльності Пенсійного фонду України. На той час кошти Пенсійного фонду були розкидані по 12 банках, і це не найкращим чином впливало на роботу. Адже коли потрібно було перекинути надлишок грошей з однієї області до іншої, банки чинили перешкоди, через що виникали затримки у виплаті пенсій. Тому у грудні 1993 року, щоб створити умови для скорочення строку обігу коштів, призначених для виплати пенсій, грошової допомоги та поштових переказів, забезпечити своєчасну їх виплату, за участю Пенсійного фонду був створений Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», який мав здійснювати розрахункові операції, пов’язані з усіма цими виплатами.

Тентюк Віктор Петрович
24 222x300Народився 5 жовтня 1939 року у м. Новоукраїнка Кіровоградської області. У 1964 році закінчив Одеський кредитно-економічний інститут. Пройшов шлях від дільничного інспектора податкового
відділу виконкому Піщано-Бродської районної Ради депутатів трудящих Кіровоградської області до заступника міністра фінансів України – начальника Державної податкової інспекції та керівника
Державного казначейства. З вересня 1993 року по жовтень 1995-го обіймав посаду Голови
правління Пенсійного фонду України. З жовтня 1995 року по серпень 1997 року – заступник Міністра фінансів України – начальник головного управління Державного казначейства України.
Заслужений економіст України, нагороджений орденом «Знак Пошани».

 

ЗІ СПОГАДІВ ТЕНТЮКА ВІКТОРА ПЕТРОВИЧА
«Коли мене призначили керівником Фонду, я тільки-но створив податкову службу, яка уже добре працювала. Пенсійний фонд на той час уже існував, але багато чого йому не вистачало. По-перше, це була структура не Кабінету Міністрів, а Міністерства соцзахисту. По-друге, працівники Фонду не були держслужбовцями. По-третє, вони не були достатньо обізнані в профільних напрямах. Отож розпочиналося реформування Пенсійного фонду зі зміни структури центрального апарату. Була створена певна схема, організовані управління, які працюють і досі: бюджетне, пенсійного забезпечення, надходження доходів, контрольно-ревізійне, комп’ютеризації, а також відділи кадрів, фінансового забезпечення, юридичний, організаційної роботи та зв’язків із засобами масової інформації, управління справами. Допомагали у вирішенні проблеми досвідчені та віддані заступники. Наприклад, В.М. Онищук, якого я свого часу запросив на роботу з Верховної Ради, – справжній фінансист, знавець своєї справи. Також на посаду заступника Голови правління Пенсійного фонду був запрошений з Києво-Святошинського райвиконкому Б.О. Зайчук, який добре знав порядок призначення й виплати пенсій. Радником Голови правління працював І.М. Сузий з великим досвідом у плануванні. Керівниками бюджетного й організаційного відділів були, відповідно, А.М. Дериземля і М.В. Соловей, які сумлінно виконували свої обов’язки і добре знали справу. Та й взагалі – команда була сильна».

Джерело: «Вісник Пенсійного фонду України» No 5, 2005

21 грудня 1993 року Верховною Радою України була схвалена Концепція соціального забезпечення населення України, в якій уперше була запропонована комплексна реформа національної системи соціального забезпечення. Зокрема в ній чітко визначалося, що Пенсійний фонд утворюється за кошти страхових внесків підприємств і громадян. За рахунок цих коштів здійснюватимуться виплати: трудових пенсій за віком, за вислугу років, по інвалідності та в разі втрати годувальника (крім пов’язаних з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням), а також допомоги на поховання пенсіонерів. Крім того вперше було наголошено на необхідності вдосконалити механізм визначення розмірів пенсій, насамперед, залежно від тривалості сплати страхових внесків, вкладу працівників протягом усієї трудової діяльності і запровадження приватного пенсійного страхування. Тоді ж, задля реалізації Концепції, було розпочато розробку рамкового законопроекту – Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який фактично мав відкрити шлях до розробки законопроектів з усіх видів соціального страхування. З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади і наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво вдосконалено організаційну структуру Фонду. Статус Пенсійного фонду як центрального органу виконавчої влади був
визначений Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України No 345 від 01.06.94. Відповідно, службові та посадові особи Пенсійного фонду України та його органів були визначені державними службовцями.
Згідно з цим Положенням були утворені відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах. Таким чином було створено вертикальну структуру управління Пенсійним фондом, яка повністю відповідала адміністративно-територіальному устрою держави, а також структурам інших державних органів, які мали подібні функції зі збору обов’язкових платежів (органи податкової та контрольноревізійної служб). Важливим кроком було впорядкування фінансових потоків у системі Пенсійного фонду, а також розв’язання питань щодо розрахунково-касового обслуговування його коштів.

1994

До 1994 року існувала досить незручна система фінансування пенсійних виплат, порядок перерахування коштів був складний і надто громіздкий. Кошти, які збиралися від платників у районах і містах, спрямовували до обласних управлінь Пенсійного фонду, згодом їх розподіляли між районами відповідно до потреб у фінансуванні виплати пенсій. При цьому фінансування здійснювалося через органи соціального захисту населення, а вже вони перераховували кошти на поштові підприємства для безпосередньої виплати пенсій пенсіонерам. До того ж у різних регіонах кошти Пенсійного фонду обслуговували різні банки, що створювало додаткові проблеми, головною з яких була та, що іноді минало кілька тижнів, поки гроші оберталися по всьому колу. Це ускладнювало фінансування виплат пенсій і забирало багато часу на вишукування коштів на численних банківських рахунках.
Тому відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи прискорення розрахункових операцій, пов’язаних з
виплатою пенсій, грошової допомоги і поштових переказів» No 1015 від 10.12.1993 та наказу Пенсійного фонду України, Міністерства фінансів України, Міністерства зв’язку України та Міністерства соціального захисту населення України «Про затвердження Порядку виплати пенсій і грошової допомоги з Пенсійного фонду України» No 6/42/62/81 від 20.05.1994 був докорінно змінений механізм фінансування виплати пенсій і запроваджений такий порядок, згідно з яким страхові внески акумулювалися на рахунках районних та міських відділів Фонду і безпосередньо на цьому рівні спрямовувалися на пенсійні виплати, а перерахування коштів за маршрутом «район–область», а тим більше «область–центр» відбувалося лише в разі
необхідності перерозподілу коштів через їх нестачу або надлишок. Також було введено пряме перерахування коштів органами Пенсійного фонду поштовим підприємствам. Органи соціального захисту населення мали тільки формувати відомості і заявки на виплату пенсій. Запровадивши такий механізм, органи Пенсійного фонду одразу відчули його ефективність, змогли підвищити оперативність розпорядження коштами, а їхній рух став прозорішим, його стало легше контролювати. Як уже згадувалося, запровадження нового механізму виплати пенсій проводилося одночасно з концентрацією рахунків органів Пенсійного фонду в одному банку, яким було визначено АППБ «Аваль».

Таким чином, у межах одного банку було зосереджено не тільки рух коштів у системі Пенсійного фонду, але й розрахунки Фонду
з поштовими підприємствами, що прискорило процес їхнього обігу від платника страхових внесків до пенсіонера, а отже, значною
мірою посилило можливості раціонального використання коштів Пенсійного фонду. Зокрема можливість оперативного перерозоділу грошей як між областями, так і між районами і містами. Доказом цього може бути такий приклад. За новою системою фінансування, кошти, які зранку надійшли від платника до якогось районного відділу, наприклад, в Запорізькій області, і де був їх
надлишок, того ж дня ввечері вже виплачували як пенсію, наприклад, у Чернігівській області, де грошей не вистачало. Згодом, з переходом органів Пенсійного фонду на обслуговування до Ощадбанку, були збережені вищезгадані принципи банківського обслуговування. Згадуючи про діяльність Пенсійного фонду у середині 90-х років минулого століття, слід сказати, що у 1994–1997 роках, згідно з законами про державний бюджет на відповідні роки, кошти Пенсійного фонду включалися до складу держбюджету.

ЗІ СПОГАДІВ БІЛЕНКО АЛЛИ ГРИГОРІВНИ, НАЧАЛЬНИКА УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ У РОМНАХ І РОМЕНСЬКОМУ РАЙОНІ
«Середина 1990-х років стала для нашої структури «решетом». Випадкові люди швидко залишили відомство. Працювалося тоді особливо важко: заробітна плата виплачувалася людям у натуральному вигляді, відрахувань до Пенсійного фонду не було. Виникли багатомісячні затримки з виплати пенсій. Головою райдержадміністрації у Тростянці був тоді Микола Якович Березін. Він поставив перед нами вимогу: якщо Пенсійний фонд не може забезпечити людям грошові виплати, то нехай хоч вони отримуватимуть натуроплату. Мовляв, аналізуйте потреби людей, складайте списки: комусь відремонтувати в рахунок пенсії будинок, а хтось, можливо, погодиться на якийсь крам. Зараз це навіть важко уявити: було тоді 78 видів пенсійних виплат у натуральному вигляді. Без перебільшення: то була надзвичайна робота. Пенсіонери приходили, знайомились із переліком того, що вони можуть отримати, вибирали і лише ставили  підписи. Все було підготовлено, віддруковано, узгоджено».

Джерело: «Вісник Пенсійного фонду України» No 9, 2013

Перехід на початку 1990-х на фінансування пенсій через Пенсійний фонд сам по собі одразу не міг вирішити всіх складних питань у сфері пенсійного забезпечення, натомість висвітлив та окреслив багато інших проблем і чинників як усередині самої пенсійної системи, так і поза її межами, які мали значний негативний вплив на її фінансовий стан. Зокрема поширилося таке явище, як неплатежі до Пенсійного фонду на тлі глибокої затяжної економічної кризи, яка породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пен- сійної системи. Негативний вплив на її фінансовий стан справляло покладення на видатки Фонду фінансування пенсій окремим категоріям громадян відповідно до ухвалених за ці роки у чималій кількості законів, які регулювали питання пенсійного забезпечення разом з базовим Законом «Про пенсійне забезпечення» (наприклад, закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про прокуратуру» та ін.). Крім того, в різний час за кошти Фонду фінансувалися соціальні виплати, які взагалі не були пов’язані з пенсійною системою і за своєю природою мали б здійснюватися за бюджетні кошти – допомога на дітей, доплати на догляд за інвалідами та ін. Фінансування з коштів Пенсійного фонду пенсій, призначених на пільгових умовах у зв’язку зі шкідливими умовами праці, також можна віднести до негативних факторів. Починаючи з 1992 року пенсійні гарантії таких працівників були значно розширені. Разом з тим, незважаючи на обов’язок відшкодування відповідних витрат Фонду підприємствами, де існують згадані умови, реальний рівень відшкодування витрат на виплату пенсій за так званим Списком No 2 наприкінці 1990-х становив у середньому лише 30%. Унаслідок усього цього з 1995 року почала виникати заборгованість з виплати пенсій. І це при тому, що рівень пенсійного забезпечення залишився низьким, а його диференціацію залежно від трудового внеску працівника фактично було втрачено.
Все це формувало в суспільстві усвідомлення необхідності проведення пенсійної реформи, але для її здійснення потрібно було
подолати гострі кризові явища у самій пенсійній системі. Тож головним завданням Пенсійного фонду у другій половині 1990-х років стали фінансова стабілізація пенсійної системи, ліквідація заборгованості з виплати пенсій, створення необхідних передумов для проведення пенсійної реформи.

background Layer 1
Зателефонувати
0 800 503 753