Пропустити навігацію

Сповідь музейної справи, або Як стають вартовими пенсійної історії

Я знаю про нього все. Як проходить робочий день, як він спілкується з відвідувачами, як ставиться до мене та моїх колег. Від мене не приховати того, що відбувається, тому що маю дуже вдале місце для спостереження. Я – пенсійна справа з музею в кабінеті Бориса Курінного, заступника начальника відділу обслуговування громадян № 9, що на Шполянщині. Взагалі-то за складом характеру й змісту не люблю говорити про щось, окрім пенсійних термінів і цифр, але він – мій виняток.

Колись особливою для нього стала я. Уявіть: холодний архів із нудними довгими полицями, пилюка і відлюдькуваті відвідувачі, які приходять не так часто, і – на лихо – не до тебе. Стоїш собі, аркуші роками не рухаються. Того дня, побачивши Бориса Курінного, я вирішила: зараз або ніколи! І впала йому під ноги з думкою: «Якщо не дожену, то хоч зігріюся». Його спочатку вразило те, що мені вже так багато років. На хвилиночку, я народилася в 1935 році, складаюся зі старого пенсійного посвідчення, метрики замість цього вашого модного свідоцтва про народження, й ще безлічі документів. Не люблю заглядати в своє минуле, воно гірке, як і у всіх справ по втраті годувальника. Переглянувши кожен аркуш, він забрав мене з собою. І вже живучи постійно в його кабінеті-музеї, я захотіла дізнатися більше про свого рятівника.

Довга дорога додому

Його шлях до Пенсійного фонду був довгим. Навчання в Київському інституті народного господарства та здобуття фаху економіста, служба в армії. Роботи регулярно змінювали одна іншу, проте жодна не залишалася надовго в душі та трудовій книжці. Протягом більш ніж десяти років Борис Курінний встиг попрацювати в кількох установах інженером, економістом, інструктором відділу пропаганди та культурно-масової роботи, другим секретарем та інструктором організаційного відділу.

Досвід здобув немалий, але хотілося повернутися від словесної діяльності до економічної. Можливість з’явилася вже в березні 1991 року, коли запросили бути уповноваженим Черкаського обласного філіалу Пенсійного фонду по Шполянському району. Із 1992 до 1994 року працював головним інспектором, але суть роботи залишалася незмінною: реєстрація всіх організацій в районі та збір коштів до Пенсійного фонду України.

Із людьми – для людей

У 1994 році Борис Курінний очолив Шполянський районний відділ Пенсійного фонду України. Дбати було про що: спочатку виплата пенсії обчислювалася мільйонами, а потім, коли інфляція змінила життя громадян на 180 градусів, – вимірювалася продуктами, цукром, пшеницею. Необхідно було опитувати пенсіонерів, що саме їм зараз потрібніше – і нараховувати пенсію тим, що давали організації.

Упродовж усіх періодів роботи в Фонді йому допомагали підтримка, розуміння колективу. Праця в районі потребувала сил і людей: під час зустрічей в Університеті третього віку, зйомок у програмі «Школа пенсіонера» на місцевому телебаченні, виконання щоденних робочих завдань. Борис Курінний переконаний, що шанобливе ставлення і повага до всіх: чи то до свого колективу, чи то до пенсіонерів на прийомі – це головне. Люди відчувають приязне ставлення, готовність надати пенсійну допомогу.

День у музеї

А ця частина оповіді – про мене і моїх колег. Ми живі досі завдяки Борису Курінному. Це зараз гордо називаємося обласним музеєм пенсійної справи, а колись були просто місцевими архівними матеріалами. Нас мали списати, проте залишили для історії – як пам’ять про життя людей району. Затерті роками трудові книжки, довідки про заробітки, виписки, розрахункові книжки, давні пенсійні посвідчення, фотографії і просто старі речі – я та мої колеги маємо такий колорит, що викликаємо неабияку зацікавленість у відвідувачів Фонду. Деякі матеріали долучилися до нашої компанії завдяки ветеранам.

В експозиції відображено історію становлення пенсійної системи ще з часів Російської імперії, у перші роки радянської держави, довоєнний та післявоєнний період. Я – найстаріша пенсійна справа, представлена в експозиції. Моїми колегами є пенсійні посвідчення останніх ста років, найстаріші трудові книжки, «Трудові списки», які були попередниками сьогоднішніх трудових книжок. Серед документів збереглося навіть розпорядження на призначення пенсії, виписане на виборчому бюлетені та заява до райсобезу на хлібній карточці. За відсутності чорнила заяви писали простими та «хімічними» олівцями.

Після війни папір був дефіцитним, тому для формування пенсійної справи використовували звичайні газети тих років. Зразки таких справ теж представлені в експозиції. Переписку з пенсіонерами органи, що призначали пенсію, вели на невеликих листівках, які теж збереглися. Окрім нас, викликають інтерес відвідувачів і зразки грошей, якими виплачували пенсію протягом ста останніх років. Тому ми, документи, не з чуток знаємо, що таке ревнощі.

У нашій компанії – «техніка» перших уповноважених Пенсійного фонду: рахівниця, арифмометр, друкарська машинка, перші калькулятори та інше. Цікавими є зразки листів дев’яностих років із проханнями про зарахування  пенсії продукцією (вугіллям, зерном, дровами, в рахунок пенсії передплачували навіть газету «Шполянські вісті»). Не загубились перші випуски місцевого інформаційного пенсійного бюлетеня «Оберіг» та «Пенсійної сторінки».

Борис Курінний каже, що всі ми об’єднані та маємо жити далі для освітньої роботи жителів краю, проведення навчання працівників системи, створення позитивного іміджу Фонду. У нас багато роботи, тож намагаємося слідкувати за зовнішнім виглядом та не втрачати своєї суті. А я… я щодня крадькома спостерігаю, як він допомагає людям, і тихенько радію, що колись потрапила до його рук.

 

 

P.S.: Засновано на реальних подіях. Історія про пенсійну справу, яка впала до ніг головному герою, – справжня.

2015 Kurnny 1 - Сповідь музейної справи, або Як стають вартовими пенсійної історії

2019 servsny tsentr shpola 2 - Сповідь музейної справи, або Як стають вартовими пенсійної історії

2019 robota Unversytetu tretogo vku 3 - Сповідь музейної справи, або Як стають вартовими пенсійної історії

background Layer 1