Охорона праці під час простою
Простій ‒ це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина 1 статті 34 КЗпП).
Під час простою працівник не виконує трудові обов’язки, визначені трудовим договором. Тобто у процесі діяльності підприємства простій є винятковим випадком, коли працівник з об’єктивної причини тимчасово не має можливості виконувати свої трудові функції.
Згідно зі статтею. 113 КЗпП про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
Зазвичай причини виникнення простою пов’язані з такими обставинами:
• припинення діяльності підприємства з вини роботодавця внаслідок перепрофілювання робіт, порушення підприємством договірних відносин з іншими суб’єктами господарської діяльності, відсутності попиту на вироблені товари (продукцію) тощо;
• втрата підприємством можливостей щодо експортування (реалізації) продукції (товарів) та в зв’язку з цим ‒ доходів;
• призупинення виконання трудових обов‘язків з вини працівника через порушення техніки безпеки, трудової дисципліни, технологічного процесу чи пошкодження працівником обладнання (інструментів);
• внаслідок аварії, стихійного лиха, погодних умов, техногенної або природної катастрофи, інших не залежних від роботодавця чи працівника обставин, наприклад, запровадження воєнного стану та воєнні дії на території держави.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою (частина. 2 статті 34 КЗпП України). У цьому випадку до початку роботи роботодавець має:
• поінформувати працівника про трудову функцію, яку він зобов’язаний виконувати (посада та перелік посадових обов’язків) на цій роботі та дату початку її виконання;
• визначити робоче місце та забезпечити необхідними для роботи засобами;
• поінформувати про наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
• вказати про обов’язковість проходження інструктажу з охорони праці і протипожежної охорони, визначити порядок їх проведення тощо.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України “Про охорону праці” працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.
Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістом з охорони праці підприємства за участю інших відповідальних представників.
Як правило в разі оголошення простою всього підприємства частина працівників не відсторонюються від роботи, а залишаються безпосередньо виконувати свої службові обов’язки оскільки роботодавець повинен забезпечити:
• виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
• належне утримання та охорону будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування і здійснення моніторингу за їх технічним станом;
• вжиття заходів щодо усунення причин, які призвели до простою та інше.
Тому такі працівники зобов’язані і надалі штатно виконувати встановлені трудові функції, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, режиму роботи, вимог нормативно-правових актів з охорони праці.
Якщо дозволяє специфіка роботи, роботодавець під час простою може перевести деяких працівників на дистанційну чи надомну роботу. При цьому він має забезпечити виконання вимог статті 13 Закону України “Про охорону праці”. Зокрема таким працівникам потрібно систематично проводити інструктаж (навчання) з питань охорони праці і протипожежної безпеки в межах використання ними обладнання та засобів, рекомендованих або наданих роботодавцем.
У випадку, якщо простій має цілодобовий характер, роботодавець повинен у наказі обумовити необхідність присутності чи відсутності конкретних працівників на виробництві, зазначивши працівників, які перебувають на робочому місці відповідно до встановленого режиму роботи, але не виконують покладених трудових (посадових) обов’язків. Якщо за таких умов у період простою з працівниками станеться нещасний випадок, то він кваліфікуватиметься як нещасний випадок невиробничого характеру.
