Порядок подання декларації відповідно до порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, положення якого  вступають в силу з 01.12.2021 року

Порядок подання декларації відповідно до порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, положення якого  вступають в силу з 01.12.2021 року

Декларація заповнюється та подається особисто суб’єктом декларування  шляхом заповнення відповідної електронної форми після автентифікації у власному персональному електронному кабінеті у Реєстрі.

Декларація подається незалежно від того, перебуває суб’єкт декларування в Україні чи за її межами.

Паперова копія декларації до Національного агентства з питань запобігання корупції не подається.

Суб’єкти декларування подають декларації з дотриманням таких вимог:

1)щорічна декларація – декларація, яка подається відповідно до частини першої статті 45 Закону (щороку), абзацу другого частини другої статті 45 Закону (після припинення діяльності (після звільнення) у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня). Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

Законом можуть бути встановлені інші строки подання щорічної декларації.

Суб’єкт декларування, поновлений на роботі за рішенням суду після завершення періоду декларування, до 01 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося поновлення, подає щорічну декларацію за рік, у якому відбулось поновлення. Якщо така особа поновлена на роботі до завершення періоду декларування, щорічна декларація подається за минулий рік. Щорічна декларація за час вимушеного прогулу не подається.

Якщо особа, яка припинила здійснення діяльності, до завершення визначеного Законом строку подання щорічної декларації знов починає здійснення діяльності, вона подає щорічну декларацію як особа, яка продовжує здійснювати діяльність. Щорічна декларація (після звільнення) в такому випадку не подається.

2)декларація при звільненні – декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону- не пізніше 30 календарних днів з дня припинення діяльності.

Така декларація подається за період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими суб’єктом декларування та містить інформацію станом на останній день такого періоду, яким є останній день здійснення діяльності.

Під раніше поданими деклараціями розуміються декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, крім декларації кандидата на посаду.

Декларація при звільненні не подається у таких випадках:

-особа, яка припинила здійснення діяльності на одній посаді, продовжує здійснювати діяльність на іншій посаді.

-особа, яка припинила здійснення діяльності, упродовж 30 календарних днів з дня припинення діяльності знову розпочала здійснення діяльності.

Втрата статусу суб’єкта декларування у зв’язку із внесенням змін до закону або статусу юридичної особи публічного права не вважається припиненням діяльності та не зобов’язує особу подавати декларацію будь – якого виду.

    Викладацька діяльність державного службовця

 Викладацька діяльність – діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно – вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер – класи, вебінар тощо) та яка проводиться педагогічним (науково – педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності  заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно – правового договору (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 06.10. 2010 р. № 21- рп /2010 наукова і викладацька діяльність є видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.

До викладацької діяльності належить діяльність із такими ознаками:

Спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно – вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти.

Суб’єктом здійснення відповідної діяльності є педагогічний  (науково – педагогічний) працівник, самозайнята особа (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або інша фізична особа на основі відповідного трудового або цивільно – правового договору.

Правовою підставою здійснення такої діяльності є трудовий або цивільний – правовий договір.

Суб’єкт, на якого  спрямована відповідна діяльність, є здобувачем освіти в розумінні закону.

Ураховуючи зміст наведеного визначення, а також закріплені у законодавстві різні види освіти (ст. 8 Закону України «Про освіту») та форми її здобуття (ст. 9 ) Закону України «Про освіту») викладацьку діяльність можуть здійснювати не тільки заклади освіти (юридичні особи приватного чи публічного права та фізичні особи – підприємці) та їх педагогічні чи науково – педагогічні працівники, а й будь – яка фізична особа. При цьому така діяльність може здійснюватися, у тому числі, як репетиторство, читання лекцій, проведення тренінгів, семінарів тощо.

Звертаємо увагу, що викладацька діяльність не може здійснюватися на користь юридичних осіб, оскільки такі особи не є здобувачами освіти (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Обмеження щодо сумісництва та суміщення для осіб, що виконують функції держави або посадових осіб місцевого самоврядування.

У ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» визначено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими  видами діяльності для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або Законами України.

Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності не поширюються на:

-депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим

-депутатів  місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі)

-присяжних

-помічників- консультантів народних депутатів України

-працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України

-працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України

-працівників патронатних служб у державних органах

Інша оплачувана діяльність

Іншою оплачуваною діяльністю є будь – яка діяльність, що не містить ознак підприємницької діяльності та полягає у виконанні робіт та/або наданні послуг, які оплачуються або можуть бути оплачені у майбутньому.

Визначене п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону обмеження сфокусовано не на винагороді за результатами здійснення нею іншої, ніж виконання функцій держави або місцевого самоврядування, діяльності, а саме на зайнятті такою діяльністю, яка оплачується чи може бути оплачена.

Отже, власне факт зайняття особою іншою оплачуваною  діяльністю, незалежно від фінансових результатів такої діяльності, свідчитиме про порушення зазначених вимог закону.   

Підприємницька діяльність

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання  (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 ГК)

Господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями (ст. 3 ГК)

Самозайнята особа– платник податку, який є ФОП або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Викладацька, наукова та творча діяльність, медична практика, інструкторська та суддівська практика зі спорту також можуть бути видами підприємницької діяльності. Якщо особа займається вищевказаними видами діяльності як ФОП, матиме місце порушення заборони, встановленої у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції».

Відкриття власного стоматологічного кабінету і надалі постійна робота у ньому свідчитимуть про порушення передбачених ст. 25 Закону обмежень щодо  сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, оскільки така робота здійснюється за ініціативою особи та на її власний ризик, організовується нею самостійно, й особа має на меті досягнення економічних і соціальних результатів. Водночас така особа отримує не тільки винагороду за оплату своєї праці, а й прибуток від діяльності створеного нею кабінету.

Чинним законодавством передбачена можливість створення та діяльності суб’єктів господарювання (підприємств), які діють на основі праці їх членів.

Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

 Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.