Пам’ятка щодо Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю – міжнародний договір ООН про права людини, спрямований на захист прав та гідності людей з обмеженими можливостями. Сторони Конвенції зобов’язані сприяти, захищати та забезпечувати повне здійснення своїх прав людьми з обмеженими можливостями та забезпечити повну їх рівність перед законом. Конвенція слугує головним каталізатором у глобальних змінах ставлення до людей з обмеженими можливостями не як до об’єктів благодійності, медикаментозного лікування та соціального захисту, а як до повноправних та рівноправних членів суспільства з правами людини.

Конвенція стала першим договором про права людини у XXI столітті.

Текст Конвенції було прийнято Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 2007 року. Після ратифікації 20-ю стороною вона набула чинності 3 травня 2008 року. За останніми офіційними даними станом на листопад 2019 року документ мав 163 підписанти та 181 сторону, до складу яких ввійшли 180 держав та Європейський Союз. Стан дотримання Конвенції моніториться Комітетом з прав осіб з інвалідністю (далі – Комітет).

Конвенція доповнює інші міжнародні договори з прав людини. Вона не визнає за особами з інвалідністю жодного нового права людини. Конвенція більшим чином прояснює зобов’язання держави дотримуватись та забезпечувати рівноправне користування особами з інвалідністю загальновизнаними правами людини.

Конвенція визначає права людей з інвалідністю і зобов’язання держави по заохоченню, захисту і забезпеченню цих прав, а також механізми для підтримки здійснення і моніторингу.

Вміст Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю можна розбити таким чином:

– преамбула – дає в загальному контексті Конвенції визначення найбільш важливих питань;

– мета – визначає цілі Конвенції, які полягають в тому, щоб заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіх прав людини і основних свобод всіх людей з інвалідністю, а також на заохочення поваги і властивої ним гідності;

– визначення основних термінів в Конвенції, а саме: мова, дискримінація за ознакою інвалідності, розумне розміщення і універсальний дизайн;

– загальні принципи – визначити стандарти і вимоги, які застосовуються для здійснення всіх прав, закріплених в Конвенції, таких, як принцип недискримінації і принцип рівності;

– обов’язки – роз’яснити заходи, які держави повинні прийняти для заохочення, захисту і забезпечення прав, закріплених в Конвенції;

– конкретні права – виявлення існуючих громадянських, культурних, економічних, політичних і соціальних прав людини;

– визначення заходів – визначити конкретні кроки, які держави повинні зробити для забезпечення сприятливих умов для здійснення прав людини, а саме: підвищення обізнаності громадськості, забезпечення доступності, захисту і безпеки в надзвичайних гуманітарних ситуаціях, сприяння доступу до правосуддя, забезпечення індивідуальної мобільності, що сприяє абілітації і реабілітації, а також збір статистичних даних і інформації;

– міжнародна співпраця – визнає важливість підтримки міжнародним співтовариством спільної роботи по забезпеченню якнайповнішого здійснення прав людей з інвалідністю;

– здійснення і контроль – держави зобов’язані створювати національні рамки для моніторингу і реалізації Конвенції, і встановлює конференції держав-учасників для розгляду будь-якого питання у зв’язку із здійсненням положень Конвенції і Комітет для моніторингу Конвенції;

– завершальні положення – викладені процедури для підписання, ратифікації, набрання чинності, і інші процедурні вимоги, що мають відношення до Конвенції.

Загальними принципами Конвенції, які застосовуються для здійснення прав інвалідів, є:

– повага до притаманного людині достоїнства, її особистої самостійності, зокрема свободи робити власний вибір, і незалежності;

– недискримінація;

– повне й ефективне залучення та включення до суспільства;

– повага до особливостей інвалідів і прийняття їх як компонента людської різноманітності й частини людства;

– рівність можливостей;

– доступність;

– рівність чоловіків і жінок;

– повага до таких здібностей дітей-інвалідів, які розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.

24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвецію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї.

16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів (далі КПІ) та Факультативний протокол до неї, а 06 березня 2010 року ці договори набули чинності на території України. З цього часу імплементація Конвенції є одним із пріоритетних завдань Уряду.

Відповідно до взятих Україною зобов’язань на сьогодні однією із стратегічних цілей державної політики у сфері захисту прав осіб з інвалідністю є створення суспільного середовища рівних можливостей для таких осіб та їх інтеграція у суспільне життя, переосмислення поточних соціальних послуг для створення системи підтримки, що забезпечить суспільну активність та незалежність людей з інвалідністю.

На виконання вимог Конвенції постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 706 була затверджена Державна цільова програма “Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю” на період до 2020 року”.

У серпні 2021 року Міністерством соціальної політики України на власному сайті опублікований Заключний звіт про результати виконання цієї програми, в якому зазначено, що із 72 заходів за період з 2012-2020 роки виконано 41 захід, частково виконано 18 та не виконано 10 заходів. Досягнуто певні зрушення в усіх сферах життєдіяльності осіб з інвалідністю, у тому числі Законом України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” заборонено дискримінацію та на законодавчому рівні вилучено дискримінаційне поняття “інвалід” (замінено словами “особа з інвалідністю”).

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 07.04.2021 № 285-р затверджено Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року та визначено центральні органи виконавчої влади відповідальними за виконання положень Конвенції. До складу визначених Національним планом дій заходів належать формування культури сприйняття особи з інвалідністю як повноправного учасника суспільного життя; організація безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до будівель, приміщень, у тому числі санітарного призначення; забезпечення доступності послуг для осіб з інвалідністю, що надаються через електронні сервіси тощо.